Війна і зерно

In English en Français in Italiano po Polsku

Україна й оця війна, яку не наивають глобальною

Хоча те, як політика «стратегічної обачливости» щодо Росії, що її сформулювано адміністрацією США і реалізовувано під орудою президента Байдена втілюється в життя, критикувати можна, та в безпідставности цієї політики важко сумніватися ¹. Утім, вона мала один особливо згубний побічний ефект, приховуючи глобальний характер загарбницької війни Росії проти України.

Cимволічною в цьому стосунку є полеміка навколо транзиту українського «зерна» через країни Європейського Союзу та недвозначний припис, які лежить в її основі, аби Україна виявляла вдячність країнам, що її підтримують. Вона свідчить не тільки вузьке, ба й хибне тлумачення глибшої суті загарбницької війни Росії проти України.

Вона обмежує підтримку України питанням солідарности. Тих, хто отримує допомогу, закликають висловити свою подяку. Про це нагадав нам президент Польщі Анджей Дуда, сказавши, що «Україні було б добре пам’ятати, що вона отримує від нас допомогу», а ще більше погроза прозвучала в його словах про те, що Польща є «для України також і країною транзиту». Міністр же сільського господарства Польщі Роберт Телус узявся лякати тим, що «Польща заблокує вступ України до ЄС, якщо питання експорту зерна не буде вирішено».

І все ж, хоч би якою важливою була військова ², політична та економічна допомога від п’ятдесяти держав Рамштайнської коаліції, вона вся в тилу, далеко від фронту. Лише українські чоловіки та жінки перебувають на передовій лінії опору агресії. У шанцях, у своїх розбомблених містах. Лише українці є жертвами невимовних злочинів проти людяности та воєнних злочинів, скоюваних російським вояцтвом. У цій війні, яка є такою ж нашою, як і їхнею, лише українці отримують рани, втрачають кінцівки й умирають.

На першому етапі цієї нової світової війни, яку не можна такою назвати через ризик ескалації, і результат якої матиме вирішальний вплив на другий епізод – загарбницьку війну, заплановану Китайською Народною Республікою проти Тайваню, політична, військова та економічна допомога Україні є імперативом і в короткостроковій, і в середньостроковій, і в довгостроковій безпековій перспективі всіх демократичних держав.

Як зазначив американський сенатор Мітт Ромні, «винищення російської армії», на яке йде лише 5% оборонного бюджету США, є «надзвичайно мудрою інвестицією» ³, а для більшости європейських держав, оскільки їхня військова допомога Україні значно нижча за 5% їхнього оборонного бюджету, і поготів.

Утім, військова допомога Україні приносить користь країнам НАТО і в інший спосіб. Вона дає змогу західним демократіям, які різко скоротили свої оборонні бюджети після падіння Берлінського муру і які реагують повільніше за авторитарні або тоталітарні держави, надати своїм арміям і оборонній промисловости засоби, щоб підготуватися до іншого серйозного виклику своїй безпеці. Звісно, якщо вони готові визнати, що сама природа режиму, імперська реальність ⁴ і майбутні імперіалістичні плани Китайської Народної Республіки в Азії (і не лише в Азії) становлять виклик їхній безпеці.

«Зернове» питання та одностороннє рішення Польщі та низки інших країн Центральної Європи ⁵ заборонити імпорт українського зерна на свої території є частиною цього глобального контексту. Це рішення, що суперечить існуючим угодам між Україною та ЄС, було тимчасово ухвалене Європейською комісією торік у квітні за умови, що ці країни не перешкоджатимуть транзитові до інших країн.

Але це також відбувається в вужчому контексті, пов’язаному з прийдешніми виборам до польського сейму. Придивившись до цін на пшеницю м’яких сортів ⁶ за останні три роки, можна бачити, що значні коливання цін на неї спостерігалися як до, так і після вторгнення 24 лютого 2022 року. Здавалося б, це свідчить про те, що польські фермери опанували мистецтво отримання субсидій, і що їм важко прийняти закони ринку, згідно з якими ціни просто різко падають, не залежачи від впливу війни в Україні.

Проте це також, ймовірно, відображає усвідомлення польським урядом, схильним до економічного інтервенціонізму, небезпеки приєднання до Європейського Союзу України її з конкурентоспроможним сільськогосподарським сектором, який не користується європейськими субсидіями. Польський уряд тут передчуває проблему, з якою стикнуться всі європейські країни до 2030 року – року, про який президент Європейської Ради говорив як про можливу дату вступу до Європейського Союзу України, Молдови та низки балканських країн.

Метою є ніщо інше, як упровадити далекосяжну реформу Спільної сільськогосподарської політики (або Colbertiste), яка перетворила європейських аграріїв на мисливців за доплати та субсидії. Це має на увазі демонтаж протягом наступних п’яти років усіх субсидій на виробництво, експорт та доходи, що становлять понад половину бюджету ССП, або понад 20% сукупного бюджету ЄС.

Підтримка, надана Україні польським урядом, сприймалася з симпатією і захопленням навіть серед тих, хто не поділяв його політичну візію. «Зернова» суперечка стала спражінм холодним душем. Залишається сподіватися, що після восьми років безперервного правління польський електорат дозволить керівництву партії «Право і справедливість» (ПіС) відпочити в опозиції. Від цього також залежать доконечні реформи Європейського Союзу та порятунок взаємин між Польщею та Україною.

Що ж до планованої агресії Китаю проти Тайваню, то є всі підстави побоюватися, що європейці не мають наміру колективно готуватися до підтримки самого Тайваню, або США, Японії та інших країн, що опиняться на лінії фронту. Особливо показовими в цьому сенсі є рішення Сполученого Королівства розпочати переговори з Маврикієм щодо архіпелагу Чагос ⁷ та наполегливе бажання «великих» держав-членів ЄС й далі ставити віз попереду коня, надаючи перевагу створенню європейського ринку озброєнь, а не визначенню спільних пріоритетів зовнішньої та безпекової політики та створенню спільної армії.

0000